Згуровська Валентина Анатоліївна, кухар 4 розряду Горбанівського геріатричного пансіонату ветеранів війни та праці, – людина, яка вже з 1991 року щодня вкладає у свою роботу не лише майстерність, а й душу. Її служіння триває вже 34 роки, і за цей час вона стала справжнім символом тепла, доброти й уважності до кожного підопічного.
      Вона не просто кухар – вона втілення людиноцентричного підходу в соціальній сфері, де каструлі, ложки та запашний хліб стають інструментами не лише приготування їжі, а й відновлення внутрішнього спокою, гідності та віри в добро.

      Людиноцентризм як головний рецепт життя
      Уперше Валентина Анатоліївна переступила поріг Горбанівського геріатричного пансіонату ще в далекому 1991 році. Тоді, молода й енергійна, вона щиро вірила, що робота на кухні – це не просто приготування їжі, а справжня місія: нагодувати, підтримати, зігріти. Її кухня – це не просто місце, де готують. Це простір турботи, де кожна страва має свою історію. Для неї кожен підопічний -не просто “їдальник”, а людина зі своїми спогадами, смаками, звичками.
      “Коли я варю борщ, – усміхається Валентина Анатоліївна, – я думаю про тих, хто його скуштує. Чи нагадає він їм дім? Молодість? Може, бодай на мить стане тепліше на серці?”.

      Кухня – як другий дім, а колектив – як родина
      Щодня о п’ятій ранку Валентина Анатоліївна вже на роботі. Вона знає, хто полюбляє запашну кашу, а хто чекає на улюблений борщ. Її руки – втомлені, але дбайливі; її серце – добре й уважне до кожного.
      Колеги кажуть: «Якщо готує Валентина Анатоліївна – буде смачно, буде з душею».

      Тиха героїня щоденного життя
      За десятиліття своєї праці вона приготувала тисячі страв, але головне – подарувала тисячі моментів тепла й домашнього затишку тим, хто забув смак дому.
      Її праця – це невидима нитка, що поєднує серця, дає людям відчуття турботи й належності. Кожна страва, зроблена її руками, – це маленький прояв любові, уваги та поваги до людини.

      Згуровська Валентина Анатоліївна – справжня майстриня турботи, жінка, у серці якої живе доброта.
      Вона доводить, що соціальна сфера – це не лише допомога, а передусім любов до людини. Її “кухонна магія” – це не просто смак, це тепло, яке лікує.

      І доки є такі працівники, як Валентина Анатоліївна, – у пансіонаті завжди буде пахнути не лише свіжим хлібом, а й добротою, щирістю та любов’ю до життя.